У січні 2019-го українські журналісти на запрошення японських колег мали змогу відвідати зону суворого радіаційного контролю поблизу аварійної АЕС «Фукусіма-1». Програма тієї поїздки, організованої Японським фондом майбутніх поколінь, передбачала низку різноманітних заходів, проте центральною подією, безумовно, був візит до префектури Фукусіма.
На санпропускнику до зони суворого радіаційного контролю всім учасникам подорожі видали білий захисний одяг і бахили, дві пари гумових рукавичок та дозиметри.
На території, де «cпинився час», ми побачили, що проблеми, спричинені аварією 11 березня 2011 року, багато в чому схожі з тими, які переживає Україна після катастрофи поблизу Чорнобиля 1986 року. Природні й урбаністичні пейзажі навколо цих АЕС істотно відрізняються, проте обидві ядерні події – одного рівня небезпеки за міжнародною шкалою (там і там найвищий рівень – сьомий). І ще ці надзвичайні події схожі тим, що наслідки вибухів атомних реакторів ще ой як «гикнуться» людям…
У зоні обов’язкового відселення і на самому Тихоокеанському узбережжі, де залишилися сліди руйнівного цунамі, нині бачимо місця зберігання зібраного зараженого ґрунту. Його очищення – це справа на багато років. Як, власне, може надовго розтягнутися й процес повернення людей на ті території, які оголошено придатними (чи обмежено придатними) для життя й господарювання.
Наслідки цунамі й досі наявні усюди: у парку поламані стовбури дерев, на дорожному відбійнику висить змита океанською хвилею автівка… А уздовж асфальтівок – сюрреалістичні картини: на обгороджених металевими сітками довгих-предовгих майданчиках просто неба – тисячі й тисячі величезних чорних пластикових мішків, нагромаджених у багатоповерхові бурти. У тих мішках – земля. Це частина верхнього шару ґрунту, зрізаного в зоні радіоактивного зараження. І таких майданчиків дуже багато довкола АЕС. Там же бачимо й будівельну техніку, що взялася іржею…
Коли їхали океанським узбережжям і житловими кварталами Футаби, в руці настирливо пищав дозиметр, нагадуючи про небезпеку. Виходили з салону мікроавтобуса в кількох місцях, звідки видно як на долоні блоки атомної станції. Фотографували, робили відеозаписи…
У цій поїздці до префектури Фукусіма взяв участь Кацутака Ідоґава – колишній мер міста Футаба, яке лежить, певно, найближче до аварійної електростанції.
Пан Ідоґава розповів, що після перших радіоактивних викидів з АЕС, коли місто було просто засипане, як жовтим снігом, залишками теплоізоляційних матеріалів, принесених вітром, уряд мав би оперативніше реагувати на події. По-перше, спроби швидко й організовано евакуювати жителів міста з небезпечної зони були не дуже вдалими. Частина людей тікала з Футаби в тому напрямку, в якому вітер ніс зі станції сміття, заражене «гарячими» ізотопами… По-друге, на думку співрозмовника, проблеми, зумовлені радіаційним забрудненням довкілля, не можна замовчувати, треба казати людям правду про ступінь небезпеки, зафіксовані рівні радіації тощо.
До речі, так само вважають і громадські активісти, з якими українські журналісти зустрілися того ж дня за десятки кілометрів на захід від зони лиха – у затишному кафе міста Коріяма. Щоправда, лави тих борців уже не надто щільні, як самі вони кажуть – через пасивність населення. Однак інколи ці громадяни, зокрема представники їхньої жіночої організації, влаштовують у місті акції, пікети, намагаються привертати увагу державних структур і громадськості до проблем вимушених переселенців, дехто вимагає взагалі заборонити експлуатацію атомних електростанцій через їхню аварійну небезпечність.
Японці під час спілкування з гостями-журналістами цікавилися, зокрема, як українське законодавство захищає сім’ї постраждалих від катастрофи на Чорнобильській АЕС. Дехто з наших співрозмовників відвідував Україну кілька років тому з делегацією Японського проєкту, в поліських селах зустрічався з їхніми жителями. Але найбільше вразила на тій зустрічі в Коріямі тужлива пісня переселенців – гімн втраченому рідному містечку… Хто в Україні пізнав страхіття атомної катастрофи – тим зрозумілі й близькі переживання людей, змушених покинути рідні домівки. Співали японці під акомпанемент гітари – з неприхованим смутком і надією, що атомні, а заразом і життєві катастрофи не трапляться більше ніде й ніколи…
Плани попередніх урядів Японії і чинного спрямовані на те, щоб максимально очистити забруднені території. Після комплексу дезактиваційних заходів на об’єктах інфраструктури й у будинках людям дають змогу поселитися в колишніх місцях проживання й відновити господарську діяльність. Для цього в країні справді багато робиться, тому зона відчуження поступово скорочується. Поблизу АЕС триває будівництво захисних споруд, покликаних мінімізувати витік радіоактивних елементів у ґрунтові води й загалом у довкілля. Втім, запевнення деяких науковців у безпечності малих доз радіації на рекультивованих землях і в повернутих до життя населених пунктах не всі тамтешні громадяни сприймають із цілковитою довірою.
У складі групи, яка мала змогу побувати у японській «зоні відчуження АЕС» – керівники ВБФ «Журналістська ініціатива» й НСЖУ, активісти творчої спілки і доброчинного фонду з Києва та столичної області.
Поїздку організувала громадська організація, яка досліджує питання безпеки продуктів харчування та життя. Її президентом є Джунічі Ковака.
Непідприємницький і неполітичний Японський фонд майбутніх поколінь фінансує свої проєкти переважно з благодійних і членських внесків, включно з передплатою щомісячника, який видає ця організація. Інформаційний бюлетень виходить японською мовою, друкує статті про властивості й вплив на організм хімічних харчових добавок, пестицидів, діоксинів, ГМО, електромагнітних хвиль, радіації. Видання пише також про шкоду, якої завдають людям забруднені повітря, вода, ґрунт тощо.
Допомогли в забезпеченні поїздки до Фукусіми Марута Харуе, Сахара Цутому та Кацутака Ідоґава. Автор опублікованих світлин і цих нотаток – серед небагатьох журналістів, які побували в найбільших у світі зонах атомного лиха, що утворилися після техногенних аварій на АЕС, і мали змогу брати інтерв’ю у мерів міст Хіросіма й Нагасакі. Але це вже окрема тема розповіді. Далі буде.
Сергій Шевченко
